Почну я з того, що ми все, якщо не прикладаємо особливих зусиль, по життю стаємо ... песимістами. Тому що з дитинства життя періодично зіштовхує нас з різними труднощами, від яких виникає велика спокуса вважати світ поганим. Просто тому, що так простіше.
Стихійних оптимістів я не бачив. Люди, що живуть "в рожевих окулярах", На мій погляд, є чистим міфом. Ну то пак є, звичайно, люди, які просто не в курсі існування деяких проблем - але зате вони захоплено страждають від всього іншого. Стихійними оптимістами є хіба що маленькі діти - але це, як я вказав вище, триває недовго.
Тобто можна сказати, що кожна людина може пройти в своєму житті 3 стадії - несвідомий оптиміст - свідомий песиміст - свідомий оптиміст. І дуже багато людей застрягають на другій стадії.
Іншими словами, бачити погане в світі ми і так вміємо. А бачити хороше в світі ми повинні навчитися.
Чому? Тому що оптимісти - це насправді реалісти! Вони, як і всі, вміють бачити погане - але вони також вміють бачити і хороше!
Тобто бачити, що склянка наполовину порожній, здатні все. А бачити, що він ще і наполовину повна - здатні тільки оптимісти. І тільки оптимісти, отже, можуть його випити.
Чому ще вигідніше бути оптимістом?
Песимісти бачать тільки проблеми - оптимісти бачать ще й їх вирішення.
Песимісти бачать тільки причини, чому не треба діяти - оптимісти бачать ще й причини, чому треба діяти.
Песимісти бачать тільки заборони - оптимісти бачать ще й можливості.
Песимісти бачать тільки біди - оптимісти бачать ще й радості.
Песимісти бачать тільки зло - оптимісти бачать ще й добро.
Песимісти бачать тільки смерть - оптимісти бачать ще й життя.
І так далі.
Коротше кажучи, песимісти приречені на лінь і депресію. Бо нащо щось робити, якщо все погано і нічого хорошого від наших дій не трапиться? Зате оптимісти ліні і депресії не відають. Тому що все добре, а від наших дій стане ще краще!