Голлівуд поспішає на допомогу

Відео: "Ветеран" важкої атлетики або Голлівуд поспішає на допомогу ...

Відео: Віндяй поспішає на допомогу !!!

Ситуацію в Росії на початку 90-х років прийнято порівнювати з Америкою 30-х років. В такому випадку ми розвиваємося не по днях - по годинах: бо вже середина 90-х сильно змахує на штатівський кінець 70-х. Принаймні в тому, що стосується кіно і кінопоказу. У США тоді в кінотеатри середньостатистичний американець ходив 2-3 рази на рік, і розумні бізнесмени придумали спосіб заманити глядачів в кіно. По тому ж второваним шляхом пішла і Росія.

Році в 1995-му ходити в кіно було не те щоб не модно, але це сприймалося як прояв снобізму. відеосалонами з “тряпочние” копіями західних кіноновинок на той час країна давно перехворіла, кожна поважаюча себе родина обзавелася відеомагнітофоном і насолоджувалася досягненнями Голлівуду в м`якому затишному кріслі, з заздалегідь купленими попкорном і пивом. Що, загалом, не дивно: кінотеатри тоді представляли собою щось жахливе. Але вже тоді незалежні кінопрокатні організації непомітно стали проникати в мозок потенційних глядачів, заманюючи їх в зали незрозумілими, але гарними словами типу “долбі- сураунд”.

Відео: Мультсеріал "Чіп і Дейл поспішають на допомогу". Дивитися хороший мультик для всієї родини!

Кінотеатри перестали бути “місцем для поцілунків” і укриттям для школярів-прогульників, так як за пристойну ціну пропонували цілий спектр послуг: холодні напої, пакет кукурудзи, м`яке сидіння з підсклянником в підлокітнику, величезний екран, повністю оглянути який можна, тільки обертаючи головою на 90 градусів, і той самий долбі- сураунд, коли при кожному вибуху серце зрадливо падало кудись в область шлунка. Вражень маса навіть від самого другосортного бойовичка, до того ж - умови, як в Штатах. А чи не це - рівняння на зажравшийся Захід у всьому - було метою майже кожного росіянина в 90-х роках?

У 1998 році, коли крива відвідування кінозалів повільно, але вперто повзла вгору, лексикон москвичів збагатився ще одним хитромудрою терміном - мультиплекс. Говорячи по-російськи - багатозальний кінотеатр. Таким чудо-комплексом задоволені всі: більше сеансів, більше фільмів, більше попкорну, більше глядачів, більше прибутку ... Уже влітку почалося масштабне будівництво розважального комплексу біля Курського вокзалу. Але понеділок, 17 серпня, зробив свою чорну справу: влітку ж воно і закінчилося ...

Відео: Глава 7: Павук поспішає на допомогу

Кінопоказ, звичайно, на цьому не припинився, але далекосяжні плани щодо наближення до європейського рівня довелося знову відкласти. Прем`єри іноземних фільмів проходили через півроку після світових, і велика частина кінолюбителів вже встигала подивитися ці фільми або на відео, або скачавши з Інтернету. Пірати радісно потирали долоні, кінопрокатники злобно покусували лікті. Касові збори по Росії в 1999 році склали всього 17 мільйонів доларів. Для порівняння: фільм того ж року “матриця” тільки в перший уїк-енд по Штатам зібрав 27 млн. доларів.

На рубежі століть, в 2000 році, в Москві відкрився перший мультиплекс “Каро”. Він став першою ластівкою в розподілі кінотеатрів на елітні і розважальні. Якщо раніше в голові середньостатистичного глядача кіно поділялося умовно на “сподобалося” і “не сподобалося, тому що не зрозумів”, То з розвитком мережі кінотеатрів по Москві в свідомість кіноманів увійшло, що фільми бувають мейнстрімова (вбухати грошей, накрутити спецефектів і зібрати касу) і арт-хаус (кіно не для всіх - цим все сказано). Так ми зробили ще один крок на шляху до культурної революції.

Власне, до чого такий довгий екскурс нехай в недалеку, але все-таки історію? А до того, щоб видно було, що ще три роки тому Москві до Європи було як до Владивостока пішки йти, а зараз вітчизняний ринок кінопрокату є одним з найбільш перспективних. Збори по Росії ростуть в геометричній прогресії: у 2000 році - 32 млн. Доларів, в 2001-му - 66 млн., В 2002-му - близько 140. А стомільйонний рубіж є неофіційним пропуском в число розвинених кінодержав Європи. До того ж якщо збори ростуть, то і кінопрем`єри до нас раніше приходять. І російським прокатникам простіше переконати західні студії, що чим раніше вийде їхній фільм на наші екрани, тим більше грошей він збере.

До речі, про гроші. Близько половини касового збору отримують самі кінотеатри, другу половину ділять між собою дистриб`ютори і західні мейджори. Але всі ці гроші обкладаються податками та зборами, які йдуть в державну казну. І поки наші вітчизняні кінометрів плачуть про те, що “російське кіно гине, тому що американські кінопрокатники міцно влаштувалися на російському кіноринку і, захопивши найкращі кінотеатри, не допускають прокат вітчизняних фільмів” (Що в загальному-то повна правда: зараз близько 80 відсотків усіх показуються картин - американські), наш уряд нарешті додумалися, як отримувати з цього користь. “Голлівудські блокбастери допоможуть Росії заробити гроші на вітчизняне кіно” - така нова стратегія державної підтримки кінематографа: виручені за рахунок прокату американських фільмів гроші передбачається інвестувати в наше кіно. Що, погодьтеся, значно розумніше, ніж оголошувати бойкот Голлівуду.