Любов проти депресії

Відео: Ангельська симфонія Любові. Вібрації ніжної турботи. Позбавляє від самотності і депресії.

Любов проти депресії
Свого щастя я просто не вірила. Зараз життя така - все для молодих. А кому ти потрібна, коли тобі під п`ятдесят і вся життя віддане роботі, вдома ... Коли здоров`я вже починає підносити такі "сюрпризи", Що хороші думки і в голову не приходять. Але виявилося, що не тільки ми, жінки, такі нещасні.
Правду кажуть, якщо людина самотня, значить, десь на світі є і другий такий же, а разом вони - пара. Я знайшла своє щастя в 48 років, а до цього ніби й не жила на світі.
Дочка моя вийшла заміж за курсанта і поїхала з ним до місця його служби, на Далекий Схід. Я залишилася зовсім одна. У подруг і знайомих по роботі своє життя, я ж Новий рік святкувала з телевізором. Звичайно, мені Іринка і раніше говорила: "Мам, чому не знайдеш собі кого-небудь? Тільки рада буду, якщо у нас в будинку з`явиться порядний, турботливий і люблячий тебе чоловік". Начебто я не була б рада! Але з якого переляку в мене раптом хтось закохається, буде потребуватимуть мене? Хіба що п`яниця який-небудь або приїжджий, якому аби валізи десь залишити ...
Коротше, Іринка моя з зятем поїхали, і я впала в депресію. Прийду з роботи в порожню квартиру, співаємо, що в холодильнику знайду, і падаю без сил на диван.
Долежати до того, що температура вище 35,3 вже не піднімалася, все тіло було як ватяну. А коли безсоння почалася і серцебиття таке сильне, що серце з горла вискакувало, довелося в поліклініку звернутися.
Сиджу я перед кабінетом терапевта, а поруч зі мною грипозний чоловік присів. Не те щоб зовсім бомж, але піджак м`ятий, сорочка вся в плямах і кошлатання, давно викинути пора. Мало того що носом шморгає і кашляє, так ще й запах навколо себе такий поширює, що дихати неможливо. Адже не старий ще, приблизно мого віку, а як опустився!
Я мовчки терпіла, поки він обурюватися не став: мовляв, чому фактичний прийом не збігається з часом, вказаним на номерки? Він через це в Академію наук на вчену раду запізниться. Господи, та він ще й псих!
- Чоловік, - кажу я йому дуже ввічливо, дуже повільно, майже по складах, - не всі в наших силах. Ось мені подобається, коли навколишні користуються дезодорантом і частіше миються. Але змусити всіх робити це я не в силах.

Уявіть собі, мужичок раптом почервонів так, що навіть крізь клоччасту бороду рум`янець було видно. Почав лепетати, що він у всіх цих дезодорантах просто не розбирається.
- Ну, так дружину попросіть? - відповідаю. - Вона-то, напевно, розбирається?
- Так, - мимрить мужичок, - вона у всьому розбиралася ... Ми з нею 23 роки прожили. Ще б небагато часу - і срібне весілля. Але вона мене залишила, подруга моя вірна. Рік вже скоро буде ...
"Е, думаю, - ти дружині спасибі скажи, що її на стільки років вистачило! Мені ось даром такий не потрібен. Дружина йому повинна бути служницею: готувати, прати, прибирати. Так при цьому дітей виховувати, гроші заробляти і виглядати так, щоб друзі заздрили!"
- Може, допоможете? - каже мужичок.
- Чим допоможу? - я вже й забула, про що мова.
- Ну, дезодорант вибрати, - і довірливо так, як дитина, на мене дивиться. А очі в нього блакитні, такі яскраві ... Гаразд, думаю, доповзу вже з ним до магазину, допоможу дезодорант купити. Може, його сусіди мені спасибі за це скажуть.
Спочатку ми зайшли в аптеку, купили вітаміни, які мені доктор прописав, потім пішли в супермаркет. Купили йому сорочку, дезодорант, крем для гоління і ще багато господарської дрібниці. І поки ми всі це в корзину складали, з`ясувалося, що Ігор (так звали мого випадкового знайомого) ніякий не бомж, а дійсно вчений-хімік. Кандидат наук, викладає в університеті, книжки пише. А дружина у нього і справді чудова була - все для нього робила, все турботи на себе взяла, аби він міг себе цілком науці присвятити. Звичайно, він, бідолаха, навіть не підозрював, що гудзики до сорочок пришивають, а не приклеюють. "Що ж ти, тюхтій, не втримав таку жінку? Повели, мабуть", - подумала я. Навіть шкода його стало.
Домовилися наступного разу знову зустрітися в поліклініці. Звичайно, місце для побачень незвичайне, але Ігорю треба було на виписку, а мені на процедури - лікар призначила вітаміни колоти. Після першого ж уколу у мене ногу звело так, що до дому самої точно не дістатися - дуже хворобливі виявилися уколи. Ігор мене вів, як пораненого солдата на полі бою. Нас чомусь все це розсмішило, хоч і боляче мені було. Розговорилися будинку за чаєм. Виявилося, що дружина-то від Ігоря не можна втекла. Півроку тому вона померла: рак ... Бездітні вони були, так що душевно близьких людей у Ігоря теж не залишилося, ось і ходив він, неприкаяний, зі своєю душевним болем.
А мені лікар сказала, що я довела свій організм до повного виснаження: тиск знижений, гемоглобін теж низький. Веліла гуляти на свіжому повітрі, ось ми і стали гуляти разом з Ігорем. Він зрадів: є з ким поговорити. Виявилося, дуже добра людина і з почуттям гумору. А коли бороду збрив, підстригся і переодягнувся, ще й красенем став. Скільки цікавого я від нього дізналася! Адже живеш і не замислюєшся ні про таємниці природи, ні про сенс свого існування ...
І ось одного разу Ігор сказав: "Ти мені потрібна". Я не могла повірити. "Так, саме ти", - повторив він і обійняв мене ...
Ми живемо разом уже третій рік: я йому і дружина, і друг, а іноді навіть здається, що і мама. Але ми чудово ладнаємо. Ігор багато працює, з головою в улюбленій науці, але при цьому і турботливий, і уважний. А я намагаюся забезпечити йому затишний і надійний тил. Це таке щастя - бути комусь потрібною! Від депресії моєї не залишилося сліду, і здоров`я покращився. Адже, незважаючи на роки, моє життя тільки починається!

Увага, тільки СЬОГОДНІ!

» » Любов проти депресії